с.Кукуріки

Короткі відомості про село та храм

За переказами, селу Кукуріки  більше чотирьох сотень літ. Це відомо із археологічних знахідок та археологічних досліджень, які проводились натериторії поселення. Зокрема, поблизу села,  на лівому березі річки Вижівка, в урочищі Панська гірка виявлена неолітична стоянка. За два кілометри на північ від населеного пункту, по дорозі до  Старої Гути, на піщаному підвищенні серед боліт  знаходяться залишки  стоянок  мезоліту і неоліту, відкриті авторами книги-дослідження в 1981 році. (Г.В. Охріменко. Населення Волині в праісторичні часи. – Луцьк:Вол. обл. друк. – 2004 – 252с.)

І коли з’явилася перша оселя, чи разом з дорідною озиминою, чи спекотного літа – сьогодні невідомо. Як відгомін віків, звучать перекази про те, що люди, які жили на цій території були вільні: де хотіли, там худобу пасли, рубали ліс, обробляли поля і будувалися. Від діда до внука  передається  легенда, що спочатку було село Рудня, яке князь подарував небагатому панові за якісь заслуги. Пан зразу ж схотів взяти в руки вільнолюбивих поліщуків, щоб збагачували його своєю працею, були послушні, не ремствували. Та, як кажуть, не на тих попав. Край села протікає річка Вижівка. За нею – бідна піщана земля, безкінечні ліси та болота. Тож гордих та непокірних пан виганяв за річку в ліс, мовляв, покукурікаєш на волі, попробуєш вижити, може, зрозумієш, що пана треба слухати. Від цього, кажуть, і пішла назва «Кукуріки».

Завдяки дослідницькій діяльності професора О.Цинкаловського, який вивчав Волинське Полісся, про село Кукуріки зібрано такі відомості:

«Кукуріки, село Володимирського повіту, над річкою Вижівкою, Головенська волость, 68км від Володимира. В кінці XVIII століття було там 72 доми і 431 житель, дерев’яна церква з XVIII століття, в якій знаходилося багато старих ікон, образів і стародруків(за переписом 1911 року), великі власності – 2577 десятин належало до поміщика Пивоваровича». ( О.Цинкаловський. Стара Волинь і Волинське Полісся.(З краєзнавчого словника від найдавніших часів до 1914 року) – Канада – 1984рік.)

У духовному житті села велику роль відігравала церква. Храм Святої Параскеви був зведений у  Кукуріках  у  XVIII столітті.  Однак через те, що села Рудня та Кукуріки в силу тодішнього ( до 1914 року) адміністративного поділу належали до різних повітів і волостей, прихожани села Рудня були приписані до церкви, що знаходилася за 7км у селі Зачернеччя. Цей храм діяв і за радянських часів, тому найчастіше люди звертались із своїми радощами та печалями  до за чернецьких священослужителів.

В період воєнного лихоліття та аж до проголошення Незалежності України  церква в  Кукуріках  була не діюча. Жителі села відвідували храми в сусідніх селах, зокрема і в Старій Гуті. В пам’яті кукурічан  збереглася страшна трагедія, яка трапилася в ніч з 18 на 19 січня 1944 року. Восьмеро мешканців Кукурік їхали на підводі в церкву  Старої Гути для освячення води.  Відразу при виїзді із Кукурік на них напали озброєні червоні партизани і почали стріляти. Після розправи над селянами військові зникли. Семеро осіб: Наумук Степан Савович, Наумук Агафія Романівна, Наумук Галина Василівна, Максимук Ніна Ониприївна, Семенюк Ганна Михайлівна, Максимук Пріська, Семенюк Михайло були вбиті на місці. Наумук Катерина Митрофанівна – тяжко поранена, доповзла до сусідньої хати і все розповіла про побачене. Свідок трагічних подій одужала і проживала потім в селі Зачернеччя Любомильського району, де й  померла в 2003 році. На місці розстрілу ні в чому не винних людей (кажуть, червоні так відомстили кукурічанам за підтримку січових стрільців), у 1995 році встановлено хрест.

Поблизу церкви було кладовище, які пізніше перенесли в зручніше, сухе місце. Але до сьогоднішнього дня тут залишилося два поховання. В одному покоїться Хомич Мина, інше поховання – невідоме. Дехто із старожилів пам’ятає, що служба в храмі, хрещення та вінчання проводилася в 1957 – 1958 роках священиком, який приїжджав із села Зачернеччя. В цьому ж році церква була закрита.

Образи, ікони і стародруки, про які згадує профессор О.Цинкаловський у своїй книзі, не збереглися. Ймовірно, що храм був розграбований за часів встановлення радянської влади. Але частина церковного майна, яке залишилося, на початку 80-х років була передана по акту у Буцинську та Зачернецьку церкви. Пізніше – храм хотіли зруйнувати повністю, але сільська рада відмовилася, мотивуючи тим, що там буде склад для міндобрив. Таким чином Божий дім зберігся до наших днів

У 1988 році  зібрались сходи селян і при підтримці тодішнього голови сільради Муца Я. М.  подали звернення – прохання в обласну раду про реставрацію храму та відновлення Богослужіння в ньому. Завдяки сільським активістам: Саченюку Василю, Наумуку Антону, Семенюку Тихону. Бобіку Павлу, які зуміли організувати сільчан,  церква в селі Кукуріки була відбудована. У 1990 році частину храмового начиння було заново придбано.  Тоді ж у святиню повернули вивезені раніше дзвони та окремі ікони, які зберігалися в сусідніх церквах. Храм приєднали до Старогутівської парафії.

У 1991 році в церкві Святої Великомучениці Параскеви-П’ятниці відновилися Богослужіння, які відправляв священик Василь Георгійович Швець. Першим старостою відновленої церкви був Бобік Павло Демидович, потім – Наумук Антон Прокопович та Бабій Іван Михайлович.

У червні 1997 року був призначений новий священик Михайло Андрійович Венічук, який обслуговував  храм Святої Параскеви села Кукуріки більше 13 років та навчав прихожан основам християнської віри, розкривав сутність християнського життя та животворящу силу і традицію Церкви. Старостою весь цей час був Семенюк Іван Васильович.

Особливо запам’ятався парафіянам день10 листопада 2005 року. На престольне свято до нас  прибуло багато гостей як із близька, так і здалека, запрошено всіх священиків навколишніх сіл. Учні руднянської школи перші привітали правлячого архірея, владику Володимир-Волинського і Ковельського Симеона. За участю владики і 13 батюшок була відслужена святкова Літургія та молебінь.

23  травня  2011 року був призначений єпископом Никодимом настоятель Старогутівської парафії  священик Леонід Хотинський, який до цього часу виконував свій послух у Свято-Миколаївському храмі села Глухи. Старостою громада обрала Наумука Миколу Петровича.

На  сьогоднішній  день  в селі  Кукуріки 63 домогосподарств та   259   жителів.

При церкві діє недільна школа, яку проводить настоятель кожного тижня. Відвідують її  всі бажаючі, хоч розрахована вона на учнів 5-7  класів. Діти залюбки беруть участь у житті Церкви: прислужують батюшці під час Богослужіння, славлять Господа колядками і щедрівками, готують літературні композиції до Різдва та Великодня, разом з дорослими неодноразово відвідують Почаївську Лавру та Свято-Миколаївський монастир села Мільці.

Із серпня 2012 року наша церква набрала статус самостійної парафії. Перше Богослужіння в новому ранзі відслужили отець Миколай (Єфімук Микола Анатолійович) та матушка Марія. Це відіграло значну роль у духовному житті громади: ми вперше маємо свого священика.  Мешканці наших сіл (Рудні і Кукурік) можуть щоразу прийти у храм помолитись, подякувати Всевишньому за Його щедроти та ласку, вилити свій біль та горе, порадіти за молодого господаря, якай щиро дбає про громаду і Божий дім.  Адже  церкває прикладом наслідування основ християнської віри, надії і любові.

One Response to с.Кукуріки

  1. 2012 прокоментувала:

    Спасибо за инфу! Интересно!

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

a a a

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

1