с.Смолярі

Короткі відомості про село та храм

Село Смолярі розташоване у західній частині Старовижівського району. Межує з такими селами: Стара Гута,  Галина Воля, Залюття, Кримне, Любохини, смт. Стара Вижівка        .Площа села Смолярі – 436,7 та           Населення – 1040 чоловік. Всього 276 дворів і 36 хат – пусток.

Багато цікавого можна дізнатися з географічних назв нашого села. Багато назв названо іменами людей, які там проживали в давнину. Територія села складається з 10 вулиць (Радянська, Шевченка, Жовтнева, Миру, Комсомольська, Молодіжна, Підлісна, Підрічна, Нива, Галянці), назви яких також відповідали прізвищам  людей яких найбільше проживало на цій вулиці.

Село Смолярі підпорядковане Галиновільській сільській раді. Розташоване за 12 км від районного центру – Стара Вижівка. Має автобусне сполучення з м. Ковелем і Старою Вижвою.

У селі  є храм, загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня, бібліотека, медпункт, клуб, заклади торгівлі. Відродження села триває. Крім православних християн, на парафії проживають християни-баптисти, які становлять 30% усього населення.

За переказами людей, які підтверджує Крук Петро Савич, село Смолярі виникло на початку XVІІ століття.  Археологічні пам’ятки доводять, що на даній території жили люди у ранньому і пізньому палеоліті, тобто давнього кам’яного віку і неоліту – нового кам’яного віку. Доказом цього є кам’яні знаряддя праці. Знайдені скребачки і кам’яна сокира – свідчення того, що осіло люди спочатку не жили, а жили кочуючи і займалися скотарством, мисливством, рибальством.

На даній території росло багато дрімучих лісів, в них знаходилась сировина  для виготовлення смоли. Спочатку люди з навколишніх пунктів прибували копати пні, різали хвойні дерева і з цього топили смолу. Людям стало невигідно їздити в далекі дороги на роботу і вони почали будувати курні хатки і переходити на постійне місце проживання, а згодом появились і дерев’яні будівлі.   Першими жителями села Смолярі були Крук Семен Захарович і Галян Давид Вакулович, які переселились з села Краска. Із легенд відомо, що на території села жив багатий пан, який збудував тут смоловарню. Із сусіднього села він виселяв своїх кріпаків і наказував селитися поблизу смільні. Цей хутір назвали Новосілки, який є тепер частиною села. Через те, що головним ремеслом людей було виробництво смоли, звідси пішла назва урочища – Смільня, а згодом села – Смолярі.

Духовна історія і її позитивні цінності були затьмарені безбожництвом. Відтак зерна Божої любові засіяні ще дідом-прадідом  почали топтати богоборці. Тиск на християнство, як вони вважали, приглушить православ’я але це було поверхово і не тактовно, бо ніщо і ніколи не може похитнути православного християнина, якщо у серці є жива віра.

50 – ті роки ХХ ст. руйнують і закривають храми, але незважаючи на все, люди тягнуться до Бога, до святинь. Члени комуністичної організації слідкують за усім, але не визнають своєї безсилості.

Варто згадати, як в цей тяжкий час в людських серцях перемагала любов до Бога, віра і надія на його допомогу.

Так в 1951 р., як згадує прихожанка нашого храму – Шустваль Пелагія, ходили пішки до Почаївських святинь.

Терниста дорога, що веде до Бога, але хто по ній іде, той Вічність знайде. Лише через 2 тижні досягли давно омріяних гір Почаїва. Голод і холод, частування богоборців, які перепиняли в дорозі, залякування тих, хто приймав цих людей на ніч, і це та ціна, яку платять за 2 дні молитви у великій святині. І знову дорога – до хати, де чекає насмішкувате людське «почаївка» чи «монашка».60-ті роки. Ще більш розвивається антирелігійна пропаганда, але з цим ще більш укріплюється і православна віра: люди ідуть до церкви у сусідні села, таємно їдуть до святинь.70-80 рр. – також таємна і невиразна картина: люди серед ночі потайки їдуть вінчатись, ховаючись хрестять дітей.Аналізуючи розвиток православ’я у нашому селі слід згадати того, хто зіграв одну з найважливіших ролей в духовному житті православних віруючих.Це Іван Федорович Баглик (1928-1995 рр.)

Звичайна біографія – пережив страшні (післявоєнні) часи, бачив, як від рук комуністів падали зрізані дерев’нні хрести – вічні обереги віруючих, захист від усього лихого і пам’ятка про те, що Господь пострадав на Хресті за нас, наші гріхи і за це йому «слава, честь і поклоніння», а не ще одне знущання.

Безперечно, боже благословіння мав цей чоловік. Не побоявшись влади, зібрав однодумців, надійних людей, які таємно збираються на молитву, співають псалми, церковні пісне співи, читають псалтир. Вечорами, а більшість ночами, то в одній, то в другій хаті, ховаючись від лихого ока, горів вогник Божої любові. А Господь наш Ісус Христос казав: «Де двоє чи троє в ім’я Моє зібрані, – там Я серед них.»

Початок 90-х років – потрохи стихає буря. Крах радянської влади дає маленьку іскорку надії на становлення нової держави, оновлення релігійного становища, відродження позитивних якостей суспільства. В серцях віруючих жевріє надія збудувати храм, якого ніколи не було з того часу виникнення села.

Не гаючи часу, І.Ф.Баглик і Д.М.Юхимук за дорученням односельчан їдуть за дозволом і виділенням місця для встановлення храму. На загальних зборах з дозволу керівництва було вирішено віддати приміщення старої контори і це місце під новобудову.

Вже в 1991р. тоді ще єпископ Ніфонт поклав перший камінь, освятив хрест і місце під майбутній храм на честь преподобного Іова ігумена Почаївського.

Будівництво храму проводилось під керівництвом Юхимка Д.М.

Закипіла невтомна робота: камінчик до камінчика, цеглина до цеглини, все хотілось зробити якнайкраще. Православна віра завжди була в селі, бо ж вірою і любов’ю будували цей храм і вже через один рік після освячення фундаменту піднялись ввись і засяяли куполи рідного давно омріяного храму.

Пам’ятного 10 вересня 1992 р. в день пам’яті преподобного Іова Почаївського зібрався священний собор і була відслужена перша літургія, перша молитва, запалена перша лампадка.

Прихожани по снігах і заметах

До іншої церкви поспішали.

Там молились і Бога величали.

Нині церква наша

Як зіронька в небі, нам всім засіяла

Гарно прикрашена, як зіронька стала.

Не переказати тої духовної радості, яка випала селом у цей день. Що не сказали слова, те зробили сльози радості, бо Господь перебував посеред нас.

Першим священиком, який прославив Бога у нашому храмі, був о. Іоан з Любохин, потім о. Миколай, згодом о. Валентин, і ось уже більше 11 років настоятелем храму є о. Леонід.

Ці невтомні трудівники виноградника Христового підкреслювали віру православних християн і сіяли Боже слово у серця маленьких прихожан. Дякуючи їх молитвам духовний сад нашого села сьогодні рясніє молодими пагінцями: настоятель храму св. Георгія с. Прохід свящ. Юрій Савчук, настоятель храму св.муч. Димитрія Солунського. що на Полтавщині свящ. Валерій Савчук, настоятель храму Різдва Божої Матері  с. Чевель свящ.. Богдан Єфімук,  настоятель храму  Арх. Михаїла с. Залухів свящ. Андрій Дейнека,трудиться в далекій Гомельській єпархії дияконом от. Роман Куява.

Два рази на рік наша Православна Церква вшановує пам’ять прп. Іова Ігумена і Чудотворця Почаївського. Звичайно, найвеличнішим і найторжественішим це свято є в Почаївській Лаврі, в печерному храмі, де знаходяться мощі цього святого угодника Божого. Ми не можемо побувати в м. Почаєві на кожному з таких свят , але ми маємо можливість відчути ту духовну радість, яка невидимою вервечкою  тягнеться до нас.

Кілька років тому надзвичайно велика святиня зайняла достойне місце у Божому Домі це ікона нашого Небесного Покровителя, молитвеника за наше село прп. Іова Почаївського з часточкою мощів – безцінний скарб духовності. Від її так і віє великою чудодійною силою та умиротворенням. З неї дивляться на нас спрямовані просто в душу кожного очі святого. Воістину велика святиня знаходиться у нашому храмі. Це як вогник великої любові, до якого приходять зі своїми проханнями і молитвами християни, щоб зігрітися, щоб почерпнути доброти, ласки, смирення і терпіння. « Преподобний отче наш Іове моли Бога за нас» – просимо у святого заступництва і молитв. Він чує нас, Він бачить нас, бо храм – це Його благословення, а від нас належить подяка, прославлення Божої слави і Його угодників.   Два роки тому нашому храму було подаровано Святий Хрест із Святої Землі, який був освячений на Гробі Господньому.

Останні  роки щедро овіяні паломницькими поїздками. В цей благодатний час прихожани мали можливість побувати в Милецькому чоловічому монастирі Михнівському  жіночому монастирі, Зимненському жіночому монастирі, Володимир Волинському св. Успенському Соборі, Києво – Печерській Лаврі, Кремненському, Корецькому жіночих монастирях. Ці святині залишили в серцях віруючих святе враженнях, якого ніколи не забути. Кожна поїздка запам’ятовується на все життя. Але найприємнішими є спогади про Почаїв, нашу найближчу серцю святиню, куди їздили смолярці найбільше.

Наша церква, наша віра. Наше майбутнє, яке воно? Це залежить від того, яким ми його створимо сьогодні, бо чим вищою буде духовність серед нашого підростаючого покоління, тим при Божій допомозі щасливішою в майбутньому стане християнська сім’я, церква і міцнішою буде наша держава. Саме з цією метою вже кілька років працює недільна школа. Учні недільної школи кожного року з настоятелем відпочивають на оз. Світязь, оз. Пісочне та на узбережжі річки Турія, яка протікає поблизу Мілецького чоловічого монастиря, а також є активними учасниками заходів на духовну тематику. Так за участю дітей, було проведено Різдвяний вертеп, завітали у гості до Меланки, з радістю у серці прославляли народження Іісуса на вечері колядок і щедрівок, свої знання Закону Божого показали під час проведення вікторин і конкурсів. Діти із задоволенням відвідують уроки Закону Божого, люблять і поважають свого духовного наставника, який прагне навчити дітей істини православної віри та виховати їх на засадах християнської моралі.

Також на нашому приході було проведено вечір запитань і відповідей, який зібрав багато прихожан місцевого храму, а також молодь і школярів. Всі присутні були задоволені, що корисно провели час, мали можливість отримати відповіді на запитання і почути мудрі повчальні проповіді.Такі зустрічі з прихожанами, молоддю та учнями свідчать про духовну єдність, про велич Божої Любові.

2 Responses to с.Смолярі

  1. CoenteeSworge прокоментувала:

    дзякуй за цікавую інфармацыю

  2. Д.РОМАН КУЯВА прокоментувала:

    Цiкава розповiдь про наше село Смолярi,приемно що е iнформацiя.Дякую тим хто над цим трудився.Прочитав у мiстi Гомелi

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

a a a

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

1