с.Яревища

Короткі відомості про село та храм

Є декілька цікавих версій відносно самої назви села. Одна з них та, що село було порізане ярами, котрі утворювали підземні води річки Прип’яті, інша розповідає, що колись давно в селі жив багатий мельник Ярема. Щоб змолотити зерно на його водяному млині, сюди з’їжджалася вся округа. Так і називалося це місце тоді — Яремище. Можливо, саме тому воно пізніше стало називатися Яревищем?

А є ще й красива легенда, пов’язана з назвою села.

Були собі два брати: Яр і Хорив. Довго мандрували вони по світі у пошуках кращої долі. І потрапили у ліси небаченої краси, багаті на гриби, ягоди, птаство, звірину. День ідуть лісом, другий. Навкруги — ні однієї душі. І каже старший брат меншому:

—Яре, вилізь на дерево і подивись, може, побачиш якесь село?

Піднявся Яр на найвище дерево і бачить — кругом один лише ліс. А Хорив знизу гукає:

—Яре, вище!

І тут Яр, необережно ступивши, каменем полетів униз. Кинувся Хорив до брата, а той вже й не дихає.

Вперше згадка про село зустрічається у галицько-волинських літописах ще у 1252 році.

Серед волинських міст, відзначених галицьким літописцем, можна назвати також Рай або Райгород.

У1252 році Данило Романович здійснив переможний похід проти ятвязьких князів, а по поверненні «йшов озером і побачив при березі гарну гору й на ній місто, що стояло раніше й звалося Раєм».

Якщо подивитися на карту Галицько-Волинської Русі Х-ХІΙΙ ст., то дійсно Яревище находиться по прямій від тодішньої столиці князівства міста Володимира в напрямку Прибалтики, тобто ятвягів. Мабуть, Яревище було більш-менш прохідним місцем і тоді через Прип’ять та болота       (на місці боліт в той час могли бути ще озера), а, як відомо, на переправах важливих шляхів і виникали міста (городи).

Слід думати, що Рай був зруйнований під час чергового набігу ятвязьких князів, а далі відбудований: адже там доживав свої дні у 1287-1288 роках смертельно хворий володимирський князь Володимир Василькович, котрий правив з 1269 по 1288 роки. Саме в цей період у Райгороді ним збудований монастир, у якому була багатюща бібліотека. Тут і любив усамітнюватися за читанням князь Володимир — відомий філософ і книжник.

Цей Рай був розташований поміж Кам’янцем і Любомилем. На його місці потім виникло село Раєвище, яке з кінця XVIII — початку XIX століття стало називатися Яревищем.

В східній його частині є урочище Городок — місце, де колись було місто Рай. Його яревищенці називають райським або святим. Тут нині стоїть семиметровий хрест. Таким чином, стають зрозумілі назви — Яревище — від Раєвища, деяких урочищ: Загребля — за греблею,           Заполона — за полоною. І інші назви від центру города Рай — Заболоття, Заліси…

Довгі кілометри дорогами княжих дружинників відбились втомою ніг, але бажання знахідок і пошуків перемагає. Оглядаю місце Вознесінського монастиря. Лише дерев’яний хрест, поставлений 19 травня 1911 року на колишньому монастирищі, нагадує перехожим про давню святиню, на відміну від Головна тут добре збереглися перекази про святу обитель і Райгородок, який знаходився на піщаному пагорбі і по дорозі до села Краска на лівому березі Прип’яті. Проведені тут розкопки виявили кераміку речі побуту з 11-12 ст.

В місцевому парафіяльному храмі Вознесіння Господнього 1865 року (на місці монастирського) зберігалось багато предметів сакрального мистецтва, документів, серед яких — і грамота князя Олександра Сангушка, відновлюючого 1444 року монастир в Раєвищах, але всі вони зникли під час набігу орд диких атеїстів. Тут, у Ревищах, над берегами спотвореної меліорацією Прип’яті, возвишались княжі тереми, в яких Володимир Василькович писав і диктував грамоти і заповіти, роздавав щедрі дарунки місцевому монастирю, навколишнім храмам, бідним, знедоленим. Тут, як ніде, в теплих подихах вітерцю вчувається хода легких кроків князя, тихі голоси його дружинників і слуг, бо ж сама ця свята земля говорить до нашої душі відгомоном далекої слави і величі наших пращурів, сліди якої загубились в невпинному плині часу.

Оповідач митрополит Олексій (Громадський). Народився 1882 року, трагічно загинув в           1943 році, який у 1937 році відвідав село Яревище і описав, згідно церковного літопису, історію церкви та свої враження від нашого села. «Через лісок і чагари по пісках тихо, без гуркоту, котиться наш візок. Під’їжджаємо до Яревища. Попадаємо в прегарний краєвид. Яревище — це не звична парафія, де церковиця красується посеред села, а скоріше дивна пустеля для чернецьких подвигів, бо перед нами поміж великих обшарів пісків та лісів, видніється лише одна церковиця на пригорбку та коло неї кілька хат.» Село розташоване біля річки Прип’ять, але і там хатів тільки четвертина парафії, а більшість їх розселено по хуторах за 10 і більше кілометрів від церкви. Парафіян всього рахується 1020 душ (1937 р.). Щоб зрозуміти таку незвичайність, треба познайомитись з історією цієї парафії.

Історія її така: на тому місці, де тепер церковця знаходився, був Яревиський Вознесенський монастир. Монастир, цей як свідчать документи, був заснований князем Александром Сангушком в 1444 році. Першим його настоятелем був рідний брат князя інок Іоаким. Князь Сангушко наділив цей монастир великими угоддями, всею землею, яка облягала всю місцевість                  (277 десятин) та обведену її річку Прип’ять з її дотоками. Недалеко цього місця річка відділяє рукав, який знову спливає до Прип’яті. Утворювався штучний острів. Цей чудовий острів боголюбивий князь віддав на подвиг чернецтва.

Яревиський монастир існував декілька віків, бо усі ці ґрунти закріплялись монастирськими актами.

-      від 1669 року Дмитрієв Кори бутом, князем Вишневецьким

-      від 1752 року королем польським Августом ΙΙΙ.

Документи на цю власність монастиря за підписом короля Августа та за його власною печаткою зберігались до 1940 р. при Яревиській церкві.

Як цей монастир було закрито, то все майно разом з церквою передано парафії.

Нова церква на цьому ж місці збудована 1865 р. Її землею користувались прихожани до     1925 р. Томуто на цій землі парафіяни не могли селитися, вони займали місце за Прип’яттю.

Вигляд Яревиської церкви чудовий, оздоби її багаті.

Тут зберігаються цікаві речі: скам’яніла чаша на Водосвяття, що випалена була з піску, багато образів ХVΙ-XVΙΙ ст.

На місці хреста, на городку були церкви із позолоченими банями, чоловічий монастир, який мав підземний хід. Всі споруди пішли під воду. Біля церкви було кладовище.

Щороку, на Трійцю, біля церкви відбувався великий ярмарок, але після побоїща торговище припинилось.

В 1864 р. церкву закрили. Зберігся документ «Прошеніє до губернатора», де селяни просили розпочати будівництво нового храму. А в книзі протоієрея Тучемського «По глухих закутках Волинського Полісся» сказано, що в 1865 р. будівництво закінчено. Це наша нинішня церква.

Іоан Семенович був передостаннім священиком церкви. Після його був Колєнда, але він служив недовго. Храм був закритий атеїстами.

Але Божою Милістю страшний час гонінь пройшов і храм був відновлений. З благословення правлячого архієрея Даміанна, архієпископа Волинського і Ровенського 24 січня 1989 р. в день пам’яті св. пр. Феодосія Великого, храм було наново освячено. Спочатку служба проводилась через неділю настоятелями церкви с. Кримне священиками Анатолієм, згодом Михаїлом. Потім настоятелем був призначений священик Димитрій Юхимук (нині настоятель  Свято-Преображенського храму смт. Стара Вижівка). У 1996 році настоятелем було призначена священика Валентина Палюха. 28 липня 2007 року з благословіння правлячого архієрея Нікодіма єпископа Володимир-Волинського і Ковельського, настоятелем було призначено священика Василя Дудара, який виконує свої обов’язки і на сьогоднішній день.

Парафія є невелика, нараховує 150 жилих дворів, які розселені по хуторах (село розтягнуто на 17 км.). У недільні дні проводиться Воскресна школа для дітей. На свято свят. Миколая  арх. єп. Мирлікійського в школі проводиться урочистості, присвячені святому угоднику.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

a a a

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

1