Літо – чудова пора для відпочинку

В цьому ще раз переконалася чевельська молодь. Недільного ранку отець Михаїл благословив в дорогу і більше п’ятнадцяти  дітей вирушило в подорож. Попри спеку та далеку дорогу ми приїхали до крименського озера Пісочне. Ледве поставили намети – як уже побігли купатися. Згодом приступили до приготування обіду. Помолившись, всі смачно попоїли. Завжди перед тим, як їсти, щоранку і щовечора, разом з батюшкою ми молились. Це нам надавало духовного натхнення. Звісно, як і всі туристи, першу(втім, як і решту ночей) -  ми не спали. Наступного дня, тільки почало сутеніти – на небі з’явились темні хмари, почало блискати, почувся грім, невдовзі й почався дощ. Разом було не страшно. Засинати під шум дощу було неймовірно добре. На радість наступного дня випогодилось і ми провели ще одну чудову ніч на березі озера. Ввечері вдалося переглянути притчі, після цього ми їх обговорили і багато чого для себе зрозуміли. Можливо завдяки цьому цілу ніч ми просиділи біля вогнища з цікавими розмовами. Остання ніч, як і годиться, була щирою, веселою, і трішки сумною, адже відчувалася розлука.

Кожен день був по-своєму особливий. Ми разом готували смачну їжу, хлопці ловили рибу, дівчата збирали ягоди, менша дітвора з радістю допомагала і брала для себе все, що надалі знадобиться в дорослому житті. Накупались ми досхочу, грали веселі ігри, виручали один одного, а головне  – були самі собою, такими, які ми є. З кожним днем ставали доросліші, дізнавалися багато цікавого один про одного, ставали дружнішими. Кожен день був наче уроком, ми вчилися життю. За веселощами та турботами час летів непомітно швидко, сонце сідало за обрій. З якимсь неймовірним трепетом ніч вступала в свої права.

         Красу озера, особливо ввечері, просто не передати словами. Природа починає готуватися до сну. Навіть небо ховає свої барви під ковдрою нічної темряви. Всюди панує тиша. Небо також вже давно спить, а на його темному лоні, то тут, то там загоряються вогні далеких зірок. Потім і сам місяць випливає з-за обрію й, проливаючи своє мерехтливе сяйво скільки сягає його срібне око, бентежить глибину ночі. Сидіти в таку пору на березі озера , закутавшись тепло-тепло, дивитися на легенькі хвилі і думати про щось вічне… Мабуть, саме такі моменти закарбовуються в пам`яті надовго, повітря запам’ятало наш щасливий подих і десь далеко в серці залишилося тепло, яке буде зігрівати завжди, незважаючи на плин часу.

Яворська Анна

Резюк Світлана

IMAG0869IMAG0888

This entry was posted in Без рубрики. Bookmark the permalink.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

a a a

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>