Про свято серця і душі

Пізня осіння пора не викликає позитивних емоцій зважаючи на погодні умови, проте це жодним чином не стосується тих, хто в ці дні очікує свята.

Яке ж свято потрібно нам для того, щоб розвіяти густий туман, знайти сонце серед хмар, забути про сивий морозець і дошкульний вітер? Мабуть кожен думає по-своєму. Воно й не дивно, адже людина – неповторна  особистість, і має свої святкові дати, які з нетерпінням очікує, роздумуючи, як привітати стареньких батьків, що подарувати дитині…

Як кажуть – живе людина та й планує. Але для тих, хто старається жити по-християнськи, дороговказом для своїх думок має слова: «Человек предполагает, Бог располагает». Проте і тут є свої довгоочікувані свята. Коли ми часто подорожуємо  і в молитвослові загорнута сторінка на акафісті до свят. Миколая, то день пам’яті цього святого чекаємо, як особливу можливість подякувати і поклонитись , коли доводилось слізно молитись до великомученика і цілителя Пантелеймона – день його пам’яті теж для нас особливий.

А день небесного покровителя? Для когось, можливо, звичний будній день, а для когось – свято, від якого радіє душа і серце. Тільки от для серця достатньо і повсякденних причин для приємних вражень: живі батьки, здорові діти, сімейне благополуччя, – тоді кажуть – «серце радіє». А душа? Якщо вона – суть нашого життя, існуюча, але невидима, то і вплив повинен бути істотним, хоч і невидимим. Якщо одне сонце освітлює всю земну кулю, то велич Божого благословення безмежна. Кожен православний осередок, – чи то великі монастирі  і Лаври, чи маленькі сільські храми – кожен по мірі своїх молитов отримує промінчик небесної милості. Наша душа так прагне зловити хоча б сонячний зайчик цього безцінного скарбу! Саме тому ми просимо заступництва перед Богом своїх небесних покровителів, імена яких носимо, або небесного покровителя нашого храму, куди ходимо. І коли, як не в престольні свята нам найбільшою мірою дано висловити свою подяку і  шану тому святому,  якому в радості і смутку, з проханням і подякою звертаємось у кожній молитві.

Саме для православної громади с.Смоляри Старовижівського району осіння пора – найкращий час для об’єднання у спільній молитві, в спільно збудованому храмі на честь прп. Іова , ігумена і чудотворця Почаївського. На початку вересня – день знайдення мощей – день відкриття храму, а 10 листопада – день преставлення, теж престольний празник. Настоятель храму прот. Леонід Бірук і виходець з нашого села прот. Богдан Єфімук відслужили вечірню, утреню і святкову Божественну літургію. Лише осінні квіти в церкві нагадували про пору року за вікном. Від самої Почаївської Лаври, де покояться мощі святого, через усе Полісся  і на нас світить промінь ласки Божої через лик і часточку мощей  у іконі, і вже тут зблизька, з центрального аналою зігріває усіх.  Світильник православ’я Західної України освітлює безмежні простори наших душ, даруючи їм  спокій і смирення. Серце радіє, коли відчуває щастя, душа – коли у ній благодать.

«Преподобний отче наш Іове, моли Бога за нас», щоб ми в повній мірі відчули радість земного життя, і дбаючи про духовне, удостоїлись життя вічного.

Олена .Юхимук

This entry was posted in Без рубрики. Bookmark the permalink.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

a a a

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>